jazdorov.info

Медична громадськість багатьох країн світу занепокоєна швидким зростанням захворюваності на цукровий діабет за останні десятиріччя.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, а також багатьох дослідників, поширеність цукрового діабету серед населення збільшилася за останні 10— 15 років більше ніж удвічі. Так, якщо в 60-х р. на земній кулі налічувалося 1—2% таких хворих серед усього населення, то за останні роки у різних країнах світу серед різних груп населення згадана цифра коливається в межах 0,83 — 4% і більше. На міжнародному симпозіумі з питань цукрового діабету, який відбувся в Софії, повідомлялося, що в країнах Західної і Центральної Європи, а також у Північній Америці на діабет хворіє 2—5% міського і 1,5—2% сільського населення. У деяких групах населення, здебільшого серед літніх людей, виявляється до 12—14% хворих.

У дітей цукровий діабет трапляється значно рідше, ніж у дорослих; на 1 хвору дитину припадає понад 20 дорослих. Але для дітей недуга значно небезпечніша, ніж для дорослих. Цукровий діабет, як ні жодна інша хвороба, вимагає від хворого зібраності, свідомості й дисципліни, що, як відомо, невластиво для більшості дітей. Крім того, у дітей і підлітків перебіг недуги тяжкий, з частими декомпенсаціями (порушення рівноваги), іноді з переходом у таке загрозливе ускладнення, як діабетична кома. Частота захворюваності у хлопчиків і дівчаток однакова. Недуга спостерігається у дітей будь-якого віку, навіть у новонароджених, але частіше в період статевого дозрівання, в 10-14 років. У цю пору в організмі дитини відбувається складна перебудова, значно збільшується продукування і виділення речовин, які підвищують рівень цукру в крові, тобто гормонів щитовидної залози, гіпофіза, надниркових і статевих залоз.

Важко переоцінити величезне значення відкриття інсуліну і впровадження його в лікувальну практику. Ще 100 років тому, тобто, як кажуть, у «доінсулінову еру», з 1000 хворих на цукровий діабет вдавалося вивести з коматозного стану і врятувати життя лише одиницям. Тепер же при правильному лікуванні інсуліном до діабетичної коми взагалі не повинно доходити. Вчасне застосування препарату у випадках коматозного стану ліквідує це загрозливе ускладнення.

Інсулін показаний при тяжкій формі цукрового діабету, а також деяким хворим з середньою тяжкістю.
Застосування інсуліну обов'язкове при лікуванні дітей і дорослих віком до 35—40 років, за незначними винятками. Лікування сульфамідами і бігуанідами дітей та осіб молодого віку, як правило, не досить ефективне.

Народна медицина здавна використовує лікарські рослини для подання допомоги хворим на цукровий діабет. Вони не шкодять організму, якоюсь мірою знижують рівень цукру в крові, отже, їх можна рекомендувати всім хворим незалежно від тяжкості хвороби і наявності ускладнень. Лікування рослинними засобами, як самостійний метод (звичайно, в поєднанні з дієтою), показан лише при легких формах захворювання. При середніх і тяжких формах їх можна вводити в загальний комплекс лікувальних заходів, і це часто дає добрі результати. За данними літератури і практичної народної медицини, цілюще діють при цукровому діабеті понад 10 рослин, які ростуть на території нашої країни.

Однією з вад інсуліну, цього основного лікувального засобу при цукровому діабеті, є те, що прийнятий всередину, він втрачає свої лікувальні властивості. Його треба вводити з допомогою шприца і голки. Переважній більшості хворих доводиться для цього щодня звертатися в лікувальні заклади, що значною мірою порушує нормальний ритм життя. Крім того, при лікуванні інсуліном в осіб з лабільним перебігом діабету можливі гіпоглікемічні реакції. Пошуки ефективних цукро знижувальних засобів для внутрішнього вживання, початі ще до відкриття інсуліну, тривають і нині. Таблеткові цукро знижувальні препарати широко застосовують у лікувальній практиці, їх приймають близько половини усіх хворих.

Для успіху в лікуванні хворих на діабет потрібні не лише лікувальні заходи у вузькому розумінні, а й такий, на нашу думку, дуже важливий чинник, як правильний розпорядок, найсуттєвішою складовою частиною якого є режим трудової діяльності і створюване в його процесі психічне та фізичне навантаження. Основна умова правильного трудового влаштування полягає в тому, щоб рекомендований трудовий процес був позитивним фактором у лікувальних заходах. Коли трудове навантаження і умови праці відповідають функціональному стану організму, трудова діяльність сприяє компенсації патологічного процесу, відновленню функцій і успішнішому розвитку компенсаторних можливостей організму.