Причини виникнення цукрового діабету у дітей

В організмі людини є багато залоз, кожна з яких виділяє певну рідку речовину (секрет), що грає конкретну роль у процесі життєдіяльності. Найпростішим прикладом є слинні залози, секрет яких — слина — бере участь у початковому етапі перетравлювання їжі у травній системі.

Виникнення цукрового діабету залежить в основному від функціонального стану підшлункової залози, яка є залозою змішаного типу. В ній виробляються ферменти травлення — трипсин, амілаза, ліпаза та ін., які виливаються у просвіт дванадцятипалої кишки і допомагають травленню. Крім того, у тканині залози є утворення іншої будови — наче б острівці серед однорідної маси. Речовина, що в них утворюється, названа інсуліном (від лат. іпзиіа — острів).

У панкреатичних острівцях є два види клітин: альфа (а) і бета (в); перші виділяють глюкагон, другі — інсулін. Функціонально гормони глюкагон та інсулін перебувають у стані активної динамічної рівноваги, їх роль діаметрально протилежна. Інсулін забезпечує зберігання запасів глікогену (цукристої речовини) в печінці, повніше надходження цукру в тканини, а отже, зниження його рівня в крові.

Глюкагон, навпаки, посилює викидання глікогену в печінці, гальмує перехід глюкози в тканини, внаслідок чого підвищується її вміст у крові. За нормальних умов вироблення інсуліну безпосередньо пов'язане з секрецією глюкагону. У здоровому організмі посилена продукція інсуліну веде до рефлекторного зростання секреції глюкагону і навпаки. Завдяки такій активно діючій системі рівень глюкози в крові людини зберігається звичайно в межах 4,44— 6,66 ммоль/л. Підвищення цього рівня називається гіперглікемією, зниження (нижче 4,44 ммоль/л) — гіпоглікемією.

Порушення функції інсулярного (острівцевого) апарату підшлункової залози веде до цукрового діабету. Існує хімічна речовина — алоксан, яка відкладається тільки в ендокринній частині підшлункової залози, викликаючи загибель 6-клітин, котрі виробляють інсулін. Якщо в їжу тварин систематично підмішувати алоксан, то через певний час у них розвивається типова картина цукрового діабету. Такий експеримент, безсумнівно, підтверджує пряму залежність хвороби від ендокринної частини підшлункової залози, точніше, від діяльності В-клітин.

Бувають випадки, як правило, в період інтенсивного росту дитини, коли посилюється вироблення глюкагону. Воно не компенсується достатнім посиленням виведення інсуліну в кров. Порушення рівноваги призводить до відносної недостатності вмісту інсуліну, а отже, підвищення рівня цукру. Коли це триває досить довго, рівновага інсулін — глюкагон порушується і розвивається цукрова хвороба. За нашими даними, з числа дітей, що вперше захворіли на цукровий діабет, половина припадає на період статевого дозрівання (12—15 років). Саме в цьому віці підліток інтенсивно росте в довжину.

У багатьох випадках виникнення і розвиток захворювання зумовлені зниженням вироблення інсуліну при нормальному рівні глюкагону. Такий розлад діяльності підшлункової залози підсилюють іноді деякі зовнішні і внутрішні чинники.

У одного 11-річного хлопчика з ознаками цукрового діабету не вдавалося з'ясувати причин захворювання. Але при ретельнішому розпитуванні встановлено, що за 5 тижнів до прибуття в лікарню хлопчик уночі впав у вагоні з третьої полиці. Хоч він зовсім нічого не пошкодив, але був дуже наляканий.

У іншого, 7-річного, хлопчика цукрова хвороба виникла через 2—3 тиж після того, як його покусав собака. Але ж багато дітей падають, лякаються, а цукровий діабет у них не виникає. Подібні обставини можуть стимулювати захворювання, але не є безпосередньою, обов'язковою його причиною.

Це саме стосується й інфекційних захворювань, таких, як кір, коклюш, дифтерія та ін. Із 150 дітей, яких ми спостерігали протягом кількох років, тільки 6 хворіли на дитячі інфекції за 2—3 міс до виявлення у них цукрового діабету.

Звичайно, будь-яка хвороба цієї групи, наприклад скарлатина чи коклюш, супроводжуючись високою температурою тіла, інтоксикацією організму, ставить підвищені вимоги до ендокринної системи дитини (системи залоз внутрішньої секреції), при цьому часто-густо порушується гормональна рівновага, що може призвести до розвитку цукрового діабету. Отже, інфекційні захворювання можуть бути поштовхом до виникнення цукрового діабету, якщо організм дитини підготовлений до цього.

Існує думка, що цукрова хвороба частіша у дітей з надмірною масою, які вживають багато цукру та інших солодощів. Ця обставина посилює можливість цукрового діабету, але не є його причиною. Певну роль у виникненні захворювання відіграє спадковість. У дітей, батьки яких хворі на цукровий діабет, він спостерігається значно частіше, але далеко не у всіх родинах.

Нерідко більше важить не спадковість, а характер харчування (надмірне, часте, зі споживанням великої кількості солодощів, жирів) у сім'ї хворого на цукровий діабет, при якому інсулярний апарат підшлункової залози повинен постійно перенапружуватися. При цьому створюються передумови для зменшення секреції інсуліну. Якщо в родині хворого дотримують правильного режиму, можливість захворювання дітей значно знижується.

Твердження, що до періоду припинення статевої активності (40—55 років) цукровий діабет частіше виникає у жінок, ніж у чоловіків, дослідженнями останніх років не підтверджуються. Так само немає відмінності, за нашими даними, в частоті захворювання і складності його перебігу у хлопчиків і дівчаток.

Варто розглянути також питання про співвідношення цукрового діабету і панкреатиту. Запалення підшлункової залози, так званий панкреатит, спостерігається не лише у дорослих, а й у дітей. Незважаючи на тяжке ураження основної тканини підшлункової залози, острівцевий апарат, як правило, у запальний процес не залучається. І, навпаки, при досить тяжких формах цукрового діабету, коли уражена острівцева тканина залози, не відзначають явищ панкреатиту. Отже, згадані два захворювання виникають незалежно одне від одного, хоч, на перший погляд, при обох пошкоджується підшлункова залоза.

Таким чином, людство досі не знає, чому саме порушується вироблення інсуліну, що саме спричиняє цукровий діабет. Ми знаємо, як проходить хвороба, до чого може призвести, якщо не лікуватися, а ось чому виникає, ще до кінця не з'ясовано.

Якщо розвиток цукрового діабету в осіб похилого віку можна ще пов'язати з віковим згасанням діяльності ти чи інших органів і систем (наприклад, зниження слуху чи зору, м'язової сили, функцій підшлункової залози), то у дитячому віці таке пояснення не прийнятне. Очевидно, причин цукрового діабету багато, різноманітне сполучення їх і призводить до захворювання у кожному конкретному випадку.

За останні роки описані випадки розвитку цукрового діабету внаслідок лікування деякими медикаментами, зокрема кортикостероїдними гормонами (преднізолон, дексаметазон, тріамцинолон, гідрокортизон тощо).

Такі ускладнення бувають досить рідко, лише тоді, коли ліки застосовують тривалий час (кілька місяців і більше). Та якщо дитині призначають лікування кортикостероїдними гормонами, а батькам відомо, що серед рідних є чи був хворий на діабет, про це негайно повідомляють лікареві. Він визначить дозу і термін застосування ліків, при яких небезпека виникнення цукрового діабету буде усунена.
Слід звернути увагу на деякі відмінності цукрового діабету в дітей і дорослих. У дорослих знижується або навіть припиняється діяльність 0-клітин панкреатичних острівців, а у дітей ці клітини гинуть зовсім.
Це має не лише теоретичне, а й практичне значення. Частина хворих на цукровий діабет осіб старшого та похилого віку успішно лікується таблетками, які знижують рівень глюкози. У дитячому ж віці їх не застосовують, бо таблетки лише стимулюють (збуджують) слабодіючі р-клітини до кращого вироблення інсуліну, але відновити функцію загиблих клітин вони не спроможні. Інсулін доводиться вводити з ін'єкціями. Батьків нерідко цікавить, з якого віку можна буде замінити їх цукрознижувальними таблетками. Але цукровий діабет, що виник в дитинстві, в силу особливостей ураження острівцевого апарату підшлункової залози вимагає лікування інсуліном протягом усього життя. Ось чому правильніше говорити не про цукровий діабет у дітей чи дорослих, а про захворювання, що виникло в дитячому чи зрілому віці.

З'ясуємо механізм дії інсуліну. Він пригнічує активність печінкового ферменту глюкозо-6-фосфатази, який викликає більше надходження глюкози з печінки у кров і утворення глюкози з певних білкових частин. Якщо інсуліну в організмі виробляється мало, підвищується активність глюкозо-6-фосфатази, а отже, і вміст глюкози в крові.

За нормальних умов інсулін стимулює активність ще одного ферменту, але не печінкового, а клітинного (такого, що міститься в багатьох клітинах організму) — фосфокінази. Цей фермент забезпечує перенесення цукру з крові в клітини. У разі недостатньої кількості інсуліну процес переходу глюкози з крові в тканини уповільнюється, вона ще більше затримується в крові (настає гіперглікемія).

В основі розвитку цукрового діабету можуть бути ще й інші моменти. Інсулін виробляється підшлунковою залозою у поєднанні з білком, але в крові він, як правило, звільняється від білкового зв'язку, набуваючи повної активності. Порівняно нечасто такого розщеплення не відбувається: вміст інсуліну в крові нормальний, але, пов'язаний з білком, він недостатньо виявляє характерні йому властивості.

Таким чином, цукровий діабет виявляється, як правило, недостатністю (кількісною або якісною) інсуліну, що дає про себе знати підвищеним вмістом цукру в крові, тобто гіперглікемією. Однією з причин гіперглікемії є недостатній перехід глюкози з крові в тканини. Цукор для клітини — головна поживна речовина. Нестача його в усіх тканинах організму викликає почуття голоду, яке у деяких хворих (дорослих чи дітей) набуває характеру так званого вовчого апетиту, коли людина їсть багато, часто, майже без перерви — вдень і вночі. Підвищений апетит дуже характерний для цукрового діабету як у дорослих, так і у дітей.

У хворих па цукровий діабет тканини бідні на вуглеводи, через що жири розпадаються не до кінця (з утворенням вуглекислого газу і води) і нагромаджуються проміжні продукти обміну, так звані кетонові тіла, речовини з вираженою кислою реакцією. Міняється внутрішнє середовище організму, розвиваються ознаки отруєння, що вимагає негайних заходів.

В організмі здорової людини мінімальна частина білків під впливом ферменту глюкозо-6-фосфатази перетворюється у вуглеводи, що дуже не вигідно, бо більки є основою клітин. У хворих на цукровий діабет процеси розпаду і використання білків (а частково і жирів) можуть на певному етапі переважати над явищами утворення нових клітин, і починає втрачатися маса тіла. Це свідчить про тяжкий перебіг захворювання, який трапляється у дітей досить часто.

При цукровому діабеті, як відомо, дуже посилюється виділення сечі, з якою виводиться багато солей калію, що призводить до небайдужих для організму порушень мінеральної рівноваги.
Як бачимо, цукровий діабет — серйозне захворювання, при якому порушений не лише вуглеводний обмін, а й загальний.