Причини виникнення і механізм розвитку цукрового діабету.

Цукровий діабет супроводиться порушенням усіх видів обміну речовин, насамперед вуглеводного. В основі недуги лежить недостатність інсуліну в організмі. Цей гормон сприяє засвоюванню цукру тканинами, перетворенню в глікоген; крім того, при наявності інсуліну зменшується утворення цукру в печінці з білків. При нестачі інсуліну вуглеводи їжі неповністю засвоюються тканинами і виділяються з сечею.
Здебільшого цукровий діабет розвивається внаслідок розладу функції підшлункової залози, точніше тих клітин, які виробляють гормон (абсолютна інсулінова недостатність).

Проте останнім часом виявлено, що захворювання може виникати і при нормальному і навіть підвищеному вмісті інсуліну в крові. Це відносна інсулінова недостатність, зумовлена розладом циркуляції інсуліну в організмі, підсиленим розпадом його, зниженням чутливості тканин до інсуліну, збільшенням в організмі вмісту гормонів — антагоністів інсуліну. Тому, з'ясовуючи причину виникнення недуги, лікар досліджує не лише підшлункову залозу, а й гіпофіз, щитовидну і надниркові залози. Нерідко цукровий діабет виявляють у людей, які страждають тиреотоксикозом та іншими захворюваннями ендокринної системи.

У ряді випадків виникненню діабету передує інфекція: скарлатина, коклюш, епідемічний паротит, грип (у дітей); ангіна, бешиха, грип, сифіліс, туберкульоз (у дорослих). У гострий період інфекційного захворювання бувають тимчасові розлади вуглеводного обміну (підвищення вмісту цукру в крові, поява його в сечі). Здебільшого ці явища з видужанням від основного захворювання проходять. Проте іноді розлади функції підшлункової залози залишаються після інфекції і розвивається клінічно виражений цукровий діабет. У таких випадках справедлива думка про те, що інфекція була лише приводом для виявлення завуальованих ознак діабету.

Неабияку роль відіграє і спадковість. Помічено, що захворювання значно частіше виникає у родинах, де є хворі на діабет. Провокуючими чинниками в таких випадках є ожиріння, вагітність, травма, інфекція.

Переїдання в механізмі розвитку цукрового діабету теж має певне значення. Часто хворі на діабет страждають водночас від ожиріння.

У декого ознаки діабету з'являються в період споживання великої кількості продуктів, багатих на вуглеводи, жири. Надмірне харчування при малому фізичному навантаженні неминуче призводить до ожиріння, порушення функції печінки, підшлункової залози.

Іноді діабет виникає після психічної травми (смерть близької людини, переляк тощо) або хронічного емоційного напруження. Проте твердження, що цей чинник є першопричиною цукрового діабету, неправильне. Психічна травма може бути лише поштовхом до його розвитку в людини зі схильністю до цукрового діабету. Взаємодіють два фактори — природжена схильність і дія зовнішніх умов.

У 3—10% хворих на гострий панкреатит (запалення підшлункової залози) виявляють цукровий діабет. Можливе виникнення його після хірургічного втручання з приводу пухлин, кісти, травми підшлункової залози.
Склеротичне ураження судин підшлункової залози, що настає при атеросклерозі, спричиняє порушення живлення клітин, які виробляють інсулін, і призводить до цукрового діабету. Ця форма захворювання частіша у літніх людей.

Жінкам, які народжують дітей масою понад 4—4,5 кг, треба обов'язково звернутися до ендокринолога. У них після ретельного обстеження часто знаходять прихований або виражений цукровий діабет.

Через нестачу інсуліну вуглеводи їжі не засвоюються організмом, нагромаджуються в крові, досягаючи 200—300 мг і більше. Уже при концентрації 180 мг («нирковий поріг») цукор проникає крізь нирки в сечу і виводиться. А організмові в цей час так потрібний цей важливий енергетичний продукт. Хвора людина втрачає сили, худне, слабне. Внаслідок високого вмісту цукру в сечі виділяється до 3—4, а іноді й до 5— 10 л сечі за добу. Організм зневоднюється, з'являється спрага, сухість у роті. Апетит нерідко підвищений, бо організм вимагає компенсації у зв'язку з посиленою втратою цукру.

Порушення вуглеводного обміну нерідко посилює зниження опірності організму до інфекцій. Цукровий діабет часто супроводять кровоточивість і гноєтеча з ясен, повільне загоювання ран, фурункули, карбункули.

Поряд з вуглеводним, як правило, клінічно і експериментально виявляють розлади жирового, білкового і мінерального обмінів. Найсерйознішим є порушення жирового обміну. В організмі хворих, які лікуються недостатньо або зовсім не лікуються, нагромаджуються токсичні продукти жирового обміну, так звані кетонові тіла (ацетон, ацетооцтова і бета-оксимасляна кислоти), які отруюють організм і призводять до розвитку діабетичної коми.

З порушенням жирового обміну значною мірою пов'язане атеросклеротичне ураження судин мозку, серця, ніг та інших органів і тканин, часто наявне у хворих на цукровий діабет. При цій недузі вміст жирів у крові хворих вищий, ніж у здорових людей відповідного віку. А тому в комплексі лікувальних заходів при діабеті передбачені засоби, які нормалізують жировий обмін.

В умовах тривалої інсулінової недостатності в організмі порушуються процеси утворення білка. Якщо ці розлади настають у дітей, їхній ріст уповільнюється. В організмі нагромаджуються токсичні продукти, які посилюють розвиток ускладнень, зокрема ураження судин.

Систематичне лікування, раціональна дієта, правильно визначена доза інсуліну, сульфамідів у поєднанні з іншими препаратами нормалізують обмінні процеси, допомагають хворим на цукровий діабет зберігати працездатність і задовільне самопочуття.